Історія і розвиток школи.

Наша школа одна з найстаріших в м.Мелітополі! Вона була заснована тому в 1923 році. Це були перші роки становлення Радянської влади на Україні. У дореволюційній Росії загальнодоступних шкіл для дітей трудящих було мало. По витратах на просвіту царська Росія займала одне з останніх місць серед цивілізованих країн світу. Це було не лише результатом економічної відсталості, але й результатом антинародної політики царського уряду. У результаті такої політики майже 70% чоловіків і біля 90% жінок залишалося в Росії безграмотними, а серед народів околиць грамотні становили виняток, тому Комуністична партія в перші ж роки Радянської влади поставила великі й складні завдання в області просвіти.

Починаючи з 1923-1924 навчального року, відповідно до директиви Х з'їзду Рад, у країні починається систематичне зростання числа шкіл і контингенту учнів. У 1923-1924 навчальному році в країні діяло вже 85662 початкові школи, у яких навчалося 6327000 учнів. Разом із зростанням мережі початкових шкіл збільшувалася кількість шкіл-семирічок. Так у 1923 році в м.Мелітополі була організована й почала свою роботу у вересні місяці трудова семирічна школа ім. Т.Г. Шевченка, у подальшому середня школа № 6 ім. 30-річчя ВЛКСМ. 

Будівля школи до революції належала підприємцю Костову. Другий поверх здавався під квартири, а перший - використовувався як приміщення для засідань земства. Розташована будівля на околиці м.Мелітополя на Межовій вулиці, за нею вже йшли землі села Піщаного. Як на самій вулиці (нині проспект Б.Хмельницкого), так і навколо будівлі школи були великі піски. Правда, вулиця була обсаджена деревами, а у дворі школи ріс великий фруктовий сад. Межова вулиця була непривабливою - брудною і запорошеною від піску в літній час. Глибокий пісок створював перешкоди при переході через вулицю. Навколо будівлі школи, обабіч вулиці були побудовані без особливого порядку і смаку сільського типу будиночки-садиби приватних власників. Школа тоді не мала кабінетів, наочних посібників, макетів, приладів. Парти, дошки, примітивні шафи - ось і все устаткування класів.    

Організована у вересні 1923 року трудова школа № 6 ім. Т.Г. Шевченка була укомплектована педагогічними кадрами. Слід зазначити, що в той час посади директора школи не було. На чолі школи стояв завідувач, який виконував обов'язки і директора, і завуча школи, хоча мав заступника, вірніше помічника. Школа працювала за єдиним навчальним планом, розробленим Наркомом просвіти.

У школі викладалися наступні предмети: математика (алгебра й геометрія вивчалися з 5-го класу), російська мова, українська мова, природознавство, суспільствознавство, німецька мова, співи, малювання.

У числі перших учителів були Масалов Костянтин Мойсейович, Киреєва Анастасія Іванівна, Шадаєва, Фуке, Нікітін; молодші класи вели вчителі: Нагорна, Шафранська, Адамович, Назаренко Т.Е. та інші.

З 1925-1926 навчального року в школах була введена фізкультура. Першим учителем фізичної культури в школі №6 був Краславський Володимир Миколайович. У цьому ж році приступили до роботи в школі математики - подружжя Буряк Андрій Діомидович і Олександра Іванівна, а трохи пізніше - біолог Кушнарян Ганна Михайлівна.

У 1931 р. ЦК ВКП (б) прийняв історичну постанову "Про початкову і середню школу". Так цього року була розформована наша школа і на базі трудової школи організована допоміжна або спецшкола, у якій навчалося і виховувалося молоде покоління до 1941 року, до початку Великої Вітчизняної війни. Випускники шостої школи пішли на фронт, боролися в підпіллі. Під час Великої Вітчизняної війни школярі міста Мелітополя зібрали металобрухту й макулатури на 100 тисяч карбованців і відправили на будівництво літака. Активну  участь у зборі брали учні шостої школи. Літак був побудований, названий "Мелітопольський піонер". Отримали телеграму від товариша Сталіна : "Мій братський привіт і кращі побажання учителям і учням Мелітополя за літак "Мелітопольський піонер" Й. Сталін".

Відразу після звільнення міста від німецько-фашистських загарбників у жовтні 1943 року приміщення нашої школи було використано під казарми, а в листопаді, незважаючи на війну, школа відновила зайняття, але вже за новою адресою: вул. Дзержинского, 25, у старій будівлі по вул. Б.Хмельницкого була відкрита 10-а школа, перетворена в 1947-1948 навчальному році на середню жіночу школу №6. 

У 1954-55 навчальному році, наша школа як жіноча припинила своє існування, поповнилася з чоловічої школи№4 115 хлопчиками. На відміну від довоєнних років, установа мала на цей час хорошу навчально-дослідну ділянку, волейбольний і баскетбольний майданчики, кабінети фізики, хімії, радіовузол, військовий куточок, спортивний зал із необхідним інвентарем, бібліотеку, духовий оркестр, інструменти для котрого придбав колгосп ім. Тельмана як вдячність за допомогу у вирощуванні і збиранні врожаю упродовж декількох років.

  

Під час чергової зустрічі з колишнім заступником директора школи № 6 з виховної роботи, колишнім громадським методистом облОНО - Кизиловою Вірою Павлівною, ми дізналися багато цікавого про школу: "Учні школи брали активну участь у житті школи й міста. Для мелітопольських дітей у 1937 році за пропозицією міністра шляхів сполучення і важкої промисловості Лазаря Мойсейовича Кагановича і під його шефством у місті була відкрита дитяча залізниця. Вона проходила навколо парку ім. Горького. Були побудовані дві станції: одна - їм. Павлика Морозова (де зараз знаходиться гімназія № 10); друга - "Піонерська" (зараз там проходить вулиця Шмідта). Дитячу залізницю передали в підпорядкування Палацу піонерів. Кращі учні шостої школи були підготовлені, навчені, самі обслуговували свою залізницю. Це були готові кадри для роботи на великій залізниці. Наші учні працювали диспетчерами, провідниками, касирами, черговими по станціях, каталися в маленьких вагончиках, працювали, вірили, що дитинство захищене дорослими...

У роки війни діти працювали у військовому госпіталі: допомагали санітарам, прали бинти, писали листи пораненим, проводили концерти. На вулицях міста прибирали розвали, нанесені бомбардуваннями, вирощували саджанці й висаджували їх на вулицях міста, у парку. У школі працював загін юних дзержинців, стежили за порядком , чергували на вечорах і святах.

Ретельно готувалися до міських демонстрацій у святкові дні. Наша школа оформляла колону "Дружби народів". Хлопці були в костюмах усіх союзних республік нашої країни і багатьох народів світу, за допомогою широких різнокольорових стрічок об'єднувалися під єдиним шатром. Коли СРСР очолював М.С. Хрущов, у нашій колоні пропливла кукурудза триметрової величини, з якої виглядала голівка білявої дівчинки з довгим волоссям, а за кукурудзою йшов великий загін школярок в масках поросят. Гості на трибуні і люди на узбіччях дороги аплодували й кричали: «Молодці!»   

  

Школа працювала в пристосованій будівлі, у двох корпусах, прохідних класах, у дві повні зміни (у третю зміну працювала 4-а вечірня школа). Були роки, коли випускали по 6 десятих класів. Для письмових іспитів орендували приміщення в СШ № 5 і МІМСГ. Нашій школі, єдиній в місті, дозволили приймати іспити екстерном у тих, хто повернувся з фронту й загубив атестат зрілості. До школи привозили дітей у старші класи - 8, 9, 10 класів - з радгоспу "Садовий".

Між двома учбовими корпусами проходила автотраса Москва - Сімферополь. Щоб дійти з корпусу №1, переходили трасу в корпус №2, в спортивний зал, а з корпусу №2 в корпус №1 - у буфет. Чергування учителів на цих постах було відповідальним, тому всі вчителі дуже серйозно ставилися до чергування.

У школі навчалися діти різних національностей: росіяни, українці, болгари, євреї, греки, корейці, чехи, німці, поляки, татари. Ніколи інцидентів на грунті міжнаціональних конфліктів не було.

Незважаючи на тісноту, школа у своїх справах була однією з кращих шкіл міста. Щорічно виконувався всеобуч.

1 вересня 1965 року школа № 6 переїхала в нову шкільну будівлю - новобудову по вулиці Воровського (нині в.Монастирська), 185.

Переїжджаючи, ми передали своїх учнів до СШ №5 по мікрорайону, а СШ №24 передала нам своїх учнів. З 1965 року до 1971 року школа була восьмирічною. Яка була радість: триповерхова будівля; світлі класи; кабінети фізики, хімії, біології; 2 зали: актовий і спортивний з роздягальнями; свій кінотеатр. У дворі - теплиця; великий спортивний майданчик; майстерні по металу, по дереву, клас з обслуговуючої праці; їдальня; буфет; кухня й інші підсобні приміщення. Було по 4 - 6 паралельних класів, 1500 і більше учнів".

Школу № 6 по вулиці Воровського (нині в.Монастирська), 185, у якій ми зараз навчаємося, побудували на території початкової школи № 14. У будівлі 14 школи обладнали їдальню, кухню, буфет, коридором з'єднали її з новою школою. Учні школи №14 перейшли до СШ №6.

У новій будівлі завучі школи Бойко В.Г., Стрєліна М.І., Кизилова В.П. обладнали методичний кабінет для вчителів і класних керівників. Піонервожаті Едгем О.В., Попкова Н.Г., Орєшкова B.C. обладнали піонерську кімнату - одну з кращих у місті. Військкерівник Штивало B.C. - військовий кабінет. Учителі української мови та літератури Кипоренко H.H. і Синкевич A.C. - кімнату українського мистецтва. Учитель біології й домоводства Баба-Оглу обладнала кімнату з обслуговуючої праці, яка була зразковою у місті.

Учителі обладнали кабінети, відповідно до предметів. Були обладнані Клуб Інтернаціональної Дружби (Ганжа С.Л.), кімната з естетичного виховання ( Попкова В.К.) Відкритий музей бойової і трудової слави (Фоменко Т.М.).

 
У 1973 році учень 8 класу Мессер Віктор з однокласниками створили діараму з пластиліну: "Переправа через річку Молочна й штурм гори біля села Садове нашими військами під час звільнення міста Мелітополя від німецькао-фашиських загарбників у 1943 році".

З 1990 року у школі введено українську мову навчання.

        Директори школи.

Із спогадів учителів, учнів дізналися прізвище першого директора школи з 1935 року, це був Петрина - викладач історії. Він керував школою недовго. У 1937 році був репресований. Про його подальшу долю невідомо. Наступним директором став Володимир Миколайович Краславський, який керував школою один навчальний рік. У подальші роки директори мінялися щороку, їх імена не встановлені. З 1943 до 1949 р. директором була Корнєєва Марія Денисівна, учитель російської­ мови ти літератури. З 1949 до 1970 р. школою, 21 рік, керувала відмінник народної освіти, ветеран Великої Вітчизняної війни і праці Дроздинська Тетяна Юхи­мівна. 40 років життя вона віддала роботі з дітьми, 25 з них працювала в одній - 6 школі. Була нагороджена багатьма орденами й медалями, неодноразово обиралася депутатом міськради, головою комітету народної освіти. З 1970 р.  школу очолив Жилов Віктор Павлович, викладач фізики; строга, відповідальна і в той же час добра, чуйна, уважна людина, яка зуміла створити згуртований колектив педагогів. Віктора Павловича в 1987 р. на посаді директора змінила молодий, енер­гійний викладач історії ЗШ №13 Ісаєва Тетяна Олексіївна. З 1991 до 1997 р. - школою керував Федоров Володимир Вікторович. З  квітня 1997 року школу очолює Стрєлкова Ірина Анатоліївна. Людина, яка уміє запалити й повести за собою як педагогічний, так і учнівський колективи.

Школа виховала і дала освіту тисячам дітей. А серед них - відомі люди м. Мелітополя й України.

Наші випускники працювали і сьогодні працюють в рідній ЗОШ №6

Це - історія нашої школи, а історію своєї сім'ї, школи, міста, країни потрібно знати. "Той, хто не пам'ятає своєї історії, не має майбутнього", - свідчить народна мудрість. Ця народна мудрість стала кредо для учнів і вчителів нашої школи. Ми з глибокою повагою ставимося до тих людей, хто частину свого життя віддав нашій улюбленій школі, хто робив її історію. Ми впевнені, що освітню естафету передамо нащадкам, які з гідністю продовжать нашу справу.